— Ти гарний, чужинче! Я ще не бачила такого гарного мужа, хотяй у мого батька бували і Фенікійці і Шардана й Шакалюші і Гебри і Лібійці. Ти якийсь инший. Инший навіть як наш вічно жіючий фараон.
Нагло зірвалася й плеснула в долоні.
— Гаторо! — скрикнула голосом розпещеної дитини, — чому сей чужинець не фараон? Яб тоді не боялася вечера…
Одним скоком був Евмах при ній, та заки зміг обняти раменами Герзету, почулися на стежці кроки. Був се Лязіос, який приносив приказ вертати у табор.
Герзет розплакалася.
— Пращай, чужинче! — закликала. — Ти один на всьому світі подобався мені, тебе одного не боюся. Ах ратуй мене, як можеш! Мій батько живе на Абарійському передмісті, а називається Нана. Прощай!
Побігла. — Довго глядів за нею Лязіос, а далі замітив зміну в вигляді товариша.
— Що се за дівчина? — спитав. — Що з тобою, Ксанте? Певно ковтнув лишню чарку й вино розібрало тебе. Але се пусте! Підемо у табор, виспимося. Ходи!
Евмах не відповів ні слова. Він глядів безвиводно туди, де счезла за кущами ріцінусу Герзет. Його руки раз-у-раз підіймалися до висоти лиця, наче у сього, кого осліпить сонце, або хто заглядиться у хрустальну кулю жреця-маґнетизера. Колиж Лязіос став його тягнути за собою силою, звільна звернув на нього сонний погляд очий а по хвилі дав себе повести до виходу з городів Гатори.
— Лязіє! — прошептав. — Як що се правда, що усякому вже з роду записана доля, то я кленуся богами дня і ночі, сього і того світа, що або Герзет увійде у моє ложе та займе перше місце у мойому шатрі, або стерваки порозтягають мої кости по пісках сих богами проклятих пустинь!…
Лязіос остовпів.
— Ось куди воно! — закликав і з подивом глянув на полковника. Годі було одначе дещо більше сказати, бо саме підійшов до них той сам жрець, який минувшого вечера прохав їх не доторкуватися до танечниць богині.
— Сехмет, львиця пустині рада, що чужинці не забрали з леговища діток великої богині, не покаляли нечистим своїм тілом, а за послух та покору даровує тобі ось се! — сказав і вручив Евмахові темно крашену скриночку зі символом богині Гатори на верху.
— Ар геш тек! Я на твої прикази, святий отче! — відповів полковник байдужно, не звертаючи уваги на приязність поведення жреця.
— Бачиш, святий отче, — докинув Лязій поспішно, який боявся, що в Евмаха вирветься згаку яке необережне
