І справді. Двох нубійських невільників відхилило занавіси, а до середини війшов у чорно-жовтий калязір та широкий карманизовий ковнір одітий „пан таємниць“ фараона, Горсутен. З під його високої перуки струями спливав піт на штучну козячу борідку, яка звисала зпід долішньої губи. Спливаючи, змивав із гладкого лиця білу краску та антімон, яким попідчернював собі королівський шамбелян очі та брови. Та проте з усієї його появи так і била достойність високого урядовця та любимця його святости, коли відповідав на військове поздоровлення Пелясґа.
— Хоробрий чужинче! Ласка його святости, володаря обох світів спливає на нас, наче благодатні хвилі Нілю на ялові піски пустині, а як родючий намул наповняє країну богацтвом, так щедра його рука обсипує нас дарами.
І з обережністю вийняв із за свойого калязіра і подав Ксантові дорогоцінний фенікійської роботи кубок, наповнений по береги зернятами золота завбільшки ячменю.
У перве від великої побіди на Оронті зраділо серце Евмаха.
— Чого бажає від мене пан обох світів, коби жив і панував вічно? — спитав.
— А чи занавіси твойого шатра щільні?
— Сядь біля мене, достойнику, який стаєш по правому боці короля, а твої слова остануть, як ті зернята у золотому глечикові.
Ксант відхилив занавісу і виглянув на двір, підчас коли Горсутен приміщувався на його лежанці.
Лязіос успів уже виправити до пристані невільниці та позбувся зайвого крику і плачу, а сам переговорював якраз із дружинниками Евмаха. Вони розмахували руками та викрикували захриплими голосами. Проклони та імена богів сирійських, египетських та пеляґійських летіли градом, наче зерно з віялки трудячого хлібороба, а шістьох нубійських носіїв, які принесли носилку Горсутена, приглядалося байдужно незрозумілій для них дії.
Побачивши те все, велів Евмахос двом рабам принести вина й води і вкоротці покріпив повірник короля свої підупавші сили.
— Тепер говори! — сказав Евмахос, коли раби віддалилися, щоби позбирати останки його майна.
— Ти знаєш, що його святість обіцяв вам як нагороду за хоробрість та вірність солодку роскіш у садах богині Пібасту. Ось чому привів вас сюди, намість вислати до Танісу, або лишити в Арабії.
— Знаю — відповів полковник поважно та холодно, — але ні я, ні мої жовніри не покористувалися дозволом, бо бач доволі покищо у нас своїх дівчат…
