Шамбелян засміявся сухо.
— Здержливість се велика чеснота! — сказав. — Великою є ласка фараона, але більшою ще буває неласка богів, тому благо сьому, хто вчас уміє послухати голосу останніх!… Щоправда, — додав по хвилі, — то вони кому небудь і не обявляють своєї волі, хиба вибраним…
— Так! — відповів спокійно Ксант, — вибранцям або чужинцям, які не знають поведінки і не розуміють минулого та майбутнього.
Він налив у кубки вина, випив сам і попрохав гостя випити.
Горсутен покректував із вдоволення, але весь час приглядався тугим шкіряним постолам, які зладила для полковника невільниця.
— Хай озолотить Тот, батько премудрости твої уста, Ксанте, — продовжав, — бо ти всупереч волі його святости сам пізнав, у чому незгідна ся воля з волею жре… то єсть богів.
З острахом глянув Евмахос на королівського висланця. Не вже він приносив йому неласку або й кару?… Але в сю мить погадав собі також, що се булоб йому якраз на руку, тому успокоївся й усміхнувся злегка.
— Я вже змалку радо прислухувався до розговорів старих моряків та наємників, які привозили з вашого краю золото, срібло, мідь, тканини та широкобедрі жінки і нераз чув я, як вони поучували новиків: Кожде слово як стріла з поза заборола, або даром вилітає, або ранить; але кожда може вбити і тому краще не лінуючися, ослонити себе щитом і від одних і від других. Недаром поклали боги перед одним язиком подвійну чергу зубів і дали людині два уха…
— На Тота! Не тільки у наших храмах є мудрці! — закликав Египтіянин. — Є їх видко доволі й у Пелясґів.
— Звісно! Вони привезли свої мудрощі звідсіля! — відповів чемно Ксант.
Настала хвилина мовчанки. Евмахос перебирав зернята в кубкові, і мовчав, гість сопів та раз-у-раз брав у руки амулєт із маляхіту, який висів при золотому ланцухові на його шиї. Вкінці обтер спітніле чоло. Укрита в амулєті таємна сила вселилася в нього і він заговорив знову:
— Його святість, володар обох світів, не подумав як слід про се, що чужинець не може даром користуватися добром богині… і дав дозвіл…
— Щож, ніхто з сього дозволу не користав, — повторив нетерпеливо, уже знуджений балаканиною Евмахос.
— Хвилину терпцю, хоробрий полковнику! Якби ви вкусили заказаних солодощів, вони змінилибся у ваших устах в полин, або й у трійло… За здержливість не мине
