— Горе сьому, хто забажає мині її відібрати. Моє серце пожадає її, моя рука вирве її з пащі льва, чи з рук короля. Одному богові віддам її та хиба з життям! О Афродіте!
Тимчасом у внутрішній святині, перед вівтарем богині, відбувалися святі танці. Велитенська статуя Гатори в сидячій поставі сягала стелі круглої кольонади. Зелені стовпи з цвітастими головицями підпирали крівлю, у якій був круглий отвір. Через нього вливав місяць своє сріблисте світло просто на лоно камяної богині. На вівтарі горів огонь зі сикоморових гильок, а жреці раз-у-раз сипали в багаття кадило з краю Пунт. Білий запашний дим зі сиком підіймався в гору, окутував коровячу голову богині та розходився ліниво по всьому просторі.
Поміж стовпами наче вінець цвітів лотосу стояли танечниці у прозорих, ясних калязірах. Їх нагі груди з крашеними генною бородавочками, підчорнені великі, міґдалуваті очі, їх тугі, наче з рожевого ґраніту виточені рамена та стегна ярко відбивали від потемнілого фону підсіння.
Уся стеля і дві стіни займав величезний, мальований образ Гатори. Ноги богині виростали з долівки при вході, простягнені руки досягали долівки при виході поза статуєю, туловище заповняло стелю, наче небозвід, а лоном був якраз круглий отвір у стелі ротунди. Напроти вівтаря стояв престол фараона.
Володар обох світів сидів на ньому у королівській подвійній тіярі, але впрочім мав на собі тільки короткий стен робітника. Якраз такий сам одяг мало на собі й двацять статуєт Птага — будівника світа. Вони стояли по боках перед зеленими стовпами. Як символи плодючости були вони наче мужеським доповненням Гатори.
На вільний простір виступило двацять жреців у білих хустинах на головах, заложених за вуха. Всі вони на даний знак ударили земний поклін богині, а в сей мент десь із темряви підсіння з гори чи з боків почулися тихі, ніжні наче подих північного леготу, звуки музики. Похилені жреці піднялися зі землі, а з їх тіл опали білі одіяла.
І звільна під повільний ритм музики стали стрункі, нагі тіла жреців виконувати танечні рухи, зразу тільки головою та раменами, а там і всім тілом стали крутитися на місці. Звуки музики кріпшали, ритм прискорювався, а вслід за сим жреці покинули свої місця й уставилися в круг. Круговий рух ставав щораз то швидчий, а рівночасно увесь гурт став звільна обходити довкола кадильний жертівник. Очі танечниць стали блестіти у сутіни портику, істерична дрож стягала їх уста в судорожний усміх, а з уст добувалися тихі оклики ні то радости, ні то терпіння.
