Аж ось залунала громом звучна фанфара, а вслід за сим полилася та сама мельодія, та вже не лагідним ритмом любовної пісні, а гірським потоком розшалілої пристрасти. Круговий рух тіл став заворотним, рівномірний обхід змінився у шалений біг людини, яку з допусту богів обхопило божевілля. Чимраз швидче і швидче крутилися жреці, їх очі погасли, одні лиця посиніли, другі поблідли, на викривлених губах показалася піна, наче у скаженої звірини. Хриплим крикам танечників відповідали проймаючі голоси жрекинь і танечниць, а в музиці щораз то більше брали верх свистячі сопілки, бубни та литаври, а затихали струни, дзвінки та труби.
Нагло в руках розшалілих танечників блиснули ножі. Вони калічили собі лиця та груди, а червона кров дощем стала падати на землю. Кілька жінок омліло, а його святість порушився на престолі. Навіть його дратувала ся картина пристрасти, яка пожирає огнем єство людини, та з якої родиться життя. На те усміхнувся Птахготеп, який стояв за королем і сказав шепотом:
— Усяка пристрасть жорстока, але кров завсіди гасить її. Одно тільки любовне божевілля черпає з крови ще нову силу та доводить людину радше до смерти чим до знесилення.
Однак фараон не розумів високої образовости орґіястичного танцю. Його високі плечі здрігалися, а довгі, тонкі пальці судорожно перебирали складки стену на худих колінах.
У сю мить замовкла музика, а рівночасно з останнім її звуком попадали на землю окервавлені танечники, як діточі кукли, коли урветься мотузок, який порушав їх члени. Сильні, широкобедрі служебниці юрбою прибігли і повиносили непритомних жреців у глубину храму. Іх місце заняла дружина танечниць.
Здавалося, що богиня з усього Кему вибрала найкращі квітки, щоби їх попересаджувати у свої городи, найсолодшими пахощами Пунту облила їх прегарні тіла і дала їм тугість пружма і ніжність платочків рожі. Синяві, рожеві, ясно-зелені, жовті та білі калязіри перетикані золотими та срібними ниточками увидатнювали ще більше чарівні форми тіла. Густо нашивані самоцвіти та жемчуги, звертали очі всіх на укриті понади дівчат, а заразом лагодили у дечому їх непоборимий чар, бо онесмілювали видця.
У сьому чарівному крузі, наче самоцвіт у дорогоцінній оправі, стояла дівчина у золотистому калязірі та в чільци, на якому блестіли дуговими рефлєксами діяманти, смараґди, сафіри, топази. Воно ярко відбивало від запашної, чорної хвилі волосся, яке спадало на мраморні плечі. Між двома бездоганними півкулями грудий звисав густо жемчугами
