висаджуваний амулєт. Однак ні чудові форми тіла, ні дорогоцінні ковтки та персні не пліняли зору так, як осліплювала краса личка. Чорні, наче кисткою маляря помальовані брови, маленькі, повні, як спілий ґранат червоні усточка, тонкий, ніжний носик, усе те зливалося в появу, яка навіть Рамзеса пірвала у круг свойого чару з непоборимою силою. На його впалому лиці зацвів цеглястий румянець, відстаючі уха порушилися, широкі, дещо викочені губи зложилися до усміху, а жорстокий погляд глубокоосаджених очий злагіднів. З під низького, взад похиленого чола устремився він просто в очі дівчини і викликав на її личко румянець стиду. Рука володаря піднялася з колін, наче бажала таки сейчас загорнути сей скарб для себе… Та всю мить заговорив ідол богині, а з нутра його голови засвітив нагло якийсь неземний блеск. Все, що жило, упало ниць. Одна тільки Герзет і фараон остали на місці…
— Тобі, герою з Кадешу, побіднику підлих Хета, хоробрий, щедрий жертводавче та мій годованче, даровую отсю дівчину. Уведи її до свойого Пагімту і бережи від лихого уроку та від обіймів чужинця!
Замовк голос ідола. Жриці кинули пригорщу ладану на жертівник, а бовдур диму закрив на хвилю камяні члени богині. Коли розвіявся, сяєво погасло, а невидимі співаки завели імн в честь богині. Мельодія пісні раз могуча і поважна, то тужлива й розмріяна, то пристрасна й пориваюча вколихала звільна розбурхані пориви дикости в учасників торжества. Кров відпливала з мізків, напруга мязів ослабала, наче на морі опадають після бурі розгойдані хвилі.
Вкінці втихли слова співу, а останні тони дострою наглими переливами перейшли знову у танечний ритм. Напів був той сам, але закраска зовсім инша. Се був наче запашний легіт з над цвітистих лугів, який береться наслідувати пустинній вихор. Він теж сильний та могучий але не скаженим розгоном, а непоборимою понадою і пориває зі собою не тіла, а почування. Він обсновує тямку паутинням солодкої злуди та подає серцю неясну, несмілу обітницю любовного чару.
Враз двигнулися ряди танечниць повільними, ритмічними рухами. У руках деяких маяли барвисті хустини, у других вінці білого та синього лотосу або довгі, яркі ленти. Брязк святих тарахкавок значив такт, у якому малі, мягкі ніжки ступали по долівці та погиналися тіла.
Аж знов заграла музика розгульний танець і вихром понеслися танечниці у заворотньому кружлянні довкола жертівника. В очах темніло від лискавкових рухів лент, вінців, барвистих калязірів, а запах молодого, спітнілого жіночого тіла глушив ладан, кедрову живицю, нард.
