По хвилі у скочній мельодії святого танцю зазвучали наче тихі зітхання любовною страстю томленої груди. В мить здержалися танечниці, а відкинувши голови взад, завмерли, ніби услухуючись у якісь давно нечувані звуки. Дивлячися на сі чудові, від давленого віддиху дрожачі члени, блідли навіть лиця старих досвідних жреців, для яких ніяка забаганка звироднілої половости не була новістю. Їх висохлі тіла проймав святий, божеський огонь Гатори і пожирав їх бажаннєм сполуки, зєдинення, обіймів, бажанням здоровим, природним, як було се, що дало світові Гора…
Стоячи на місці, почали танечниці всім тілом, а головно долішньою його половиною виконувати рухи святого танцю богині, у якому дівчата віддаються небесному любовникові. Кождий мяз, кожда лінія прегарного тіла виступали ярко з під прозорої ґази. Тіла пружилися, вигинали, корчили, шаліли наче в справжніх обіймах палкого мужа, а цвітяні личка, наче зеркала зі сталі, відбивали у собі всі відтінки екстази.
Вкінці, коли захват дійшов до найвищої напруги, коли здавалося, що дівчата втишивши бажання самим танцем, помліють від крайнього знесилення, — Герзет, яка через увесь час хороводу стояла недвижно перед жертівником, підійшла на кілька кроків до фараона. Загреміли труби, забрязчали тімпани, зазвеніли струни і вмить розскочилася танечна юрба. Розскочилася і счезла. Тільки двацять танечниць остало, а кожда з них обняла розпаленим, спітнілим тілом статуету Птага.
І ось Рамессу устав з престола і підійшов до Герзети. Святий танець розбудив і в неї кров, яка й обізвалася могутнім голосом бажання. Музика, танечний шал, пристрасні рухи та захват божеських танечниць пірвали її зі собою, оповили тямку, розбурхали живлові похоти молодого тіла. Герзет важко дихала, гризла до крови коралеві уста, острі, генною крашені нігтики впивалися у малі долоні ніжних рученят. Усе цвітуче тіло вигиналося взад, наче ждало палкою обійму коханої руки, наче ждало сповнення солодкої обітниці, яку дає своїм поклонникам Гатора. Та ось, коли худе, хиже лице володаря наближалося до неї, з глубини серденька виповзла гадюка та ховзким дотиком вмить остудила молодечий зрив дівочих бажань. Герзет здрігнулася від сього дотику і подалася взад.
— Богине! — зітхало здавлене серце, — не дай мене в руки сеї людини! Се не фараон, не його святість, се тільки людина… а перед такою людиною счезає бажання серця, мовкне голос крови, а наче крокодиль із нілевої грязюки виповзає з закутин душі — відраза!
Одначе богиня не чула слів серця дівчини, а уста боялися висказати їх голосно. І вмить худі руки його
