святости оплели мраморні груди дівчини, наче комашку довгі ніжки паука. І він потяг за собою омліваючу кралю геть поза жертівник у внутрішню кольонаду святого Пагімту Гатори, де ждало на їх обоє фенікійською пурпурою вкрите ложе… Грубі уста Рамзеса з трудом ловили віддих, в кутках показалася піна, наче в голодного леопарда, або в ситого крокодиля, а все лице кривилося від похоти наче маска фенікійських Патеків.
З трудом добився фараон до ложа, яке стояло над круглим басеном посеред кольонади. Ніжний шелест водограю та пахощі з позапалюваних кадильниць обіцювали володареві обох світів роскішну ніч під покровом Ізиди, матері моря та любови, родительки Гора, який дає життя усьому, що зродилося з обіймів обох полів. Засліплений диким живловим бажанням поклав Рамессу на багряницю омлілу Герзет, а коли вона по хвилі розплющила свої мов у ґазелі великі, налякані очі, він кинувся на неї, наче азійський варвар на силою здобуту невільницю. Висока тіяра на голові вадила йому; він кинув її на долівку біля ложа…
Але в сей мент, якась надлюдська сила відірвала худощаві хоч сильні руки володаря від дрожачого тіла дівчини.
— Евмаху! Сюди! — гукнув фараон, скаженіючи від лютости та всею силою виривався зі залізного обійму незнаного ворога. По довгих зусиллях удалося йому вдарити когось ліктем у черево. Але в сю мить усі лампади святині засвітили йому в очах і погасли, а разом із ними погасла й тямка. Ударений пястуком поміж очі фараон повалився на ложе наче статуета Птага, яку переверне збиточна танечниця у храмі.
А над Герзетою похилилася голова Ксанта.
— Герзет, не бійся! се я, Евмах! Устань і ходи зі мною. Ти моя пайка від богів і нема сили, якаб узяла тебе в мене.
— Ти сильний мов бик Гапі! — прошептала дівчина, — ти моїм володарем і з тобою піду, куда хочеш!
По хвилі за обоїма запав круглий камінь у стіні одівальні.
Над раном тої самої ночі його святість велів себе у носилці віднести у табор. Прибувши між полотняні стіни свойого шатра, сейчас ослонив хустиною чоло аж по брови та велів покликати Горсутена. З облесним успіхом на устах упав „пан таємниць“ його святости на черево, викрикуючи на честь володаря, але сей велів йому сейчас устати і спитав:
— Ти знаєш, що було зі мною сєї ночі?
