— Покірний слуга є паном тільки сих таємниць, які зволить йому повірити пан обох світів, побідник девяти народів, — була відповідь.
— Тож слухай!
Тут Рамессу розказав Горсутенові свою нічну пригоду. Він пінився з лютости, скаженів, шалів, а його вперед вистаюче лице кривилося наче пика лісовика ґориля.
Довго слухав Горсутен проклонів фараона, який нахвалювався на зорі розіслати по всім усюдам посіпаків, щоби спіймали зрадника й богохульника з його добичею. Його мали прибити на хрест, а її привязати на ґранітній плиті перед лицем Сфінкса, деб її вбили сонце та спрага. Вислухавши всего, шамбелян знов упав на черево й ударив чолом об долівку.
— Говори! — просопів фараон, переводячи дух.
— Ваша святосте! позвольте розказати собі казочку.
— Яку?
— Коли праотець великих фараонів Хуфу забажав подружитися зі своєю дочкою, вона втікла від нього і вдалася з простим рибалкою. Вічно жіючий володар велів його вбити на хрест, але неслухняна дівчина спасла його від смерти та через довгий ряд днів та ночий приймала його у себе, доки… доки не було запізно увести її до королівського Пагімту. Щож зробив Хуфу? Він усміхнувся приязно, наче все те сталося за його волею, а навіть з його приказу. Тому ніхто не засміявся з батька, якого не послухала дочка, ані з володаря, якого побідив рибалка. За се в сороковому році правління зять-рибалка спас його від загибіли, а дочка була підпорою його старости.
— Щож із сього. Я не Хуфу, а Герзет дочка голяря.
— Так, але часами краще є сховати гнів у серці та передержати його до слушного часу, ніж насильно спинювати божеський Ніль біля Сунну, або пісок західної пустині. Ти знаєш, святий володарю, що жреці озлоблені на тебе. Вони дізнаються про злочин і скажуть: „Се месть богині, яку зобидив твій приказ. Ми, т. є. жреці дали тобі дівчину, а богиня відібрала її тобі. Підлий чужинець, се тільки сліпе знаряддя в її руках“… А так можеш завтра сказати Птахготепові: „Дарував я моїм воякам одну ніч у обіймах танечниць святині, та вони знехтували мій дозвіл через вас. Сьогодня віддав я дарунок богині чужинцеві, щоби ви бачили, що воля фараона є могутніша від вашої, а ваші бажання не є бажаннями Гатори. Вона бач сама своїм святом звеличила весілля Евмаха з танечницею Пібасту. А щоби не досягла його отруя та ніж скритовбійника, велів я йому відїхати і заказую всім стежити його в утечі“.
— На Амона! — аж скрикнув фараон, а його викривлене лице знову прибрало звичайний гордовитий вираз, —
