на Амона! Від нині, Горсутене, ти стаєш моїм першим дорадником! У тобі є мудрість Птага, хитрощі вужа, а красномовність — Тота!
Коли незвісні та неназвані творці будували світ, вони перш усього розлили аж до найдальших окраїн усього, що єствує, Океан, безмежний простір валів-хвиль, піни, глубин та мілин. І дали йому мову, — сей тихий, любий гомін води, об яку вдаряє легіт. Посеред сього простору поклали землю наче смараґд у сталевій оправі і заселили її людьми. А люди мали усхухуватися в чудову музику хвиль і з неї збагнути велич сил та умів, які розклали перед їх очима світ. Одначе люди не розуміли величі твірчих умів та боялися моря. Вони й не почитали творців, а тільки сих, що були посередниками помежи творцями а ними, — богів! Боги були для обмеженого людського духа володарями світа, а морським богом став химерний старець Протей. І веселий він як дитина, і грізний як пустинний вихор і приязний як залюблена дівчина, і сумний як опечалений батько, і щедрий як плідна земля Кему і пажерливий, наче голодний бегемот у багнах краю Куш. Що днини, що години зміняє він своє лице, та показує його морякові, щоби подивляв його богацтва та навчився життєвої правди, що найпостійніщою в життю є непостійність.
Тому з трівогою в серці ступає моряк на поміст корабля, але коли знова верне на суходіл, з тугою оглядається поза себе, де у глубині дрімає змінчивий Протей, а його діти, сафірні хвилі з тихим говором ударяють об обгиналки корабля, наче сказать бажають: Ходи до нас, верни ще раз, а не такі ще чудеса побачиш!
Під непорочним, голубим небом фенікійського моря, на сафірних хвилях, з подувом теплого вітру, наче білі лебеді на озері Наату, плили дві нави. На щоглі першої з них маяв багряний прапор, а на жовтому вітрилі виднів образ египетської богині Ізиди, на знак, що корабельник був під опікою володаря Египту. Одначе на чердаці та на кінці щогли стояли малі, золочені ідоли фенікійського Мелькарта, а зі заду на високій кормі, у хатчині корабельника скалили зуби камяні, карликуваті, грубо оливою намашені чорні фіґурки Патеків. Вони містилися на малому вівтарі, а перед ними на вистеленій подушками лежанці
