Саме, коли човни порівнялися зі самітним ібісом на березі, червона, соняшна куля діткнула овиду та звільна стала западати у західню пустиню, куди за Озірісом йдуть душі померших. А в сю мить заграли з пільонів труби…
Враз, наче хто нове життя влив у похилені постаті робітників, наставників, писарів. Мотики, плужки попадали у намул, безрог, які втоптували посіяне зерно, погнали пастухи домів, звитки папірусу, тростинові пера та краски поховалися в сумки, а наставники з поспіхом натягали на рамена сині „гбоші“ та бігли до човна, яке везло їх до Пібасту. Опустіли поля, а зате місто запалало тисячами лампад, смолоскипів, огнів, загомоніло окликами пяних або одушевлених паломників, ломотом тарахкавок, реготом жінок, ревом товару та звуком труб.
Ожив і табор. З останнього дволітнього походу проти Хетів, із під далекого Кадешу над Оронтом, вернув саме володар горішнього та долішнього Египту Рамессу, другий сього імени фараон, а з ним вертав цвіт його війська та полки сардинських та пелясґійських наємників. В нагороду за труди та невзгодини довгого походу крізь сирійську пустиню позволив фараон усім Египтіянам узяти уділ у обході богині Пібасту, а й сам на чолі найвищих ґенералів та офіцирів вибрався до храму.
Похід фараона отвирав відділ пелясґійських наємників. Баскі кападокійські коні, запряжені в ярмо, тягли двоколесні спіжем ковані теліги з високими передами, а отверті від заду. По боках колесниць висіли шкіряні сагайдаки на стріли та рогатини, на лук та топір. Віжки держав візник у повстяному капелюсі та легкій туніці з короткими рукавами. Біля нього стояв їздець у великому спіжевому шоломі з китицею. На колесницях їхали чільніщі борці-начальники, а за кожним поступали більші або менчі гуртки піхотинців. Начальники мали на шоломі по дві або й три китиці з крашеного кінського волосіння. На тілі носили всі широкий черес, кований спіжевою бляхою, на ногах спіжеві ноголінниці, а на лівому рамени величезний кругло-подовгастий щит з волячої шкіри, вкритий спіжевими сківками. З тогож металю був і великий ґудз по середині щита. При боці висів на рамені широкий меч-аор у важкій піхві, кованій міддю, спіжем або й золотом, а права рука держала дві списи зі зазубцями.
Дуже пишно та воєвничо виглядали Пелясґи. Їх лиця були о много біліщі від мідяних лиць Египтіян, а заріст додавав їм ще грізности. Серед чорноволосих Египтіян та Сардинців відзначалися Пелясґи сим, що їх волос був ясніщої каштанової, або й ясної краски, а очі гляділи з під насунених брів синьо або сіро. Ся краска волосся та очий найбільше відстрашувала мешканців Пібасту. Між усіми
