107
свідні варяги знали, що хто доторкнеться пораженого, той загориться і сам і в тій хвилині викидали за облавок усіх влучених вогнем, самі-ж плили далі. Градом посипалися у човни стріли, кулі із пращ та свистали камені з метавок, але це був для варягів буденний хліб. Одно судно живо вискочило поперед інших, а два гридні, що стояли на переді довгими очепами причепилися до самого середущого дромону у боєвій лінії ворога. Закричали одним голосом варяги, а Ляйфр, здавалося, скочить у воду, щоб швидше доплисти до ворога.
— Конунґ уперед, конунґ перший між нами! — кричав як божевільний. — Сором нам усім! Ге-я!
Глухо стукнули об себе судна і вмить наче муравлі по пні дерева поповзли варяги по стрімких стінах угору. Чимало їх попадало назад у човни, спихані списами, мечами, ранені стрілами, ратищами, каменюками. Та вистало одному з тих страшних синів далекої півночі досягти чердака, так пропадало все. Не під силу було грекам, вірменам або хочби ізаврійцям боротися з варягами або тавроскитами на мечі і топори. Вояки Варди Фоки гинули десятками від швидких ненадійних ударів північного варвара. Та найзавзятіший бій був на найбільшому, середущому дромоні, куди вдерся сам Володимир. Він скинув з плеча варязький плащ і ослонивши себе щитом кинувся тигром на задубілих грецьких вояків. Кілька ратищ застрягло у щиті князя, одне з них ударило об його шолом, який із брязкотом покотився на чердак
