108
дромона. Темно русява чуприна, ніби львина грива, замаяла високо-високо, вище всіх крилатих та чубатих голов.
— Конунґ! конунґ! — закричали варяги.
— Слава, слава князеві! — закричали й собі русичі, та з таким нестриманим розмахом кинулися на судна, що ніодин із нападених дромонів не оборонився.
Одним махом меча розчерепив князь голову найближчого ворога, за цим повалив другого, третього, вкінці побачивши здалека на кермі наварха у золотистій зброї та червоному плащі, з окликом радости кинувся на поміст, який лучив чердак з кермою. У панічному переполосі тікали перед ним останні оборонці чердака, а він гонив їх, не дивлячись, чи хто йде за ним, чи ні. Але вірний Роман не відступав від князя ні на крок. Він підняв його шолом і щитом та мечем ослонював боки від направлених на геройську стать ратищ і стріл. Його самого у двох місцях влучили злегка стрільна ворога, та він не звертав на це уваги і коли побачив, як наварх велів з високої корми кинути на напасників горшки з грецьким вогнем, ухопив упів Володимира і відтягнув його взад.
— Що ти… поганче? Пусти, бо вбю! — рвався князь до ворога.
— Хвилинку, милостивий князю! — відповів молодець. — Ось вони там кидають огонь…
I швидким рухом накрив голову Володимира. Тимчасом дружинники випередили князя і заповнили собою поміст. Голосні голоси радощів почулися з уст невольників, яких приковували до ла-
