109
вок, наняті свобідні гребці зривалися та тікали і собі на корму, але на них кинулися варяги і вмить почалася різня.
Тимчасом Анастас, який нарівні з варягами йшов уперед, побачив те, чого не виділи очі переможців. Кілька дромонів, які досі не брали участи у бою, стали на веслах підїздити щораз то ближче, а рівночасно за ними, між низькими гребенями хвиль, появилося двацять „зміїв“, які був вислав Володимир під Сестос ще звечора. Досвідний грек зміркував швидко, що заки варяги допливуть, допоміжні запасні дромони зможуть наробити чимало бешкету, а навіть полонити, зранити чи попарити князя. Тому скочив між гребців і занявши місце впорядчика, словами звичайної команди кидав накази, як гребти веслами. Всі приковані раби машинально послухали, тим радше, що бачили команду в руках противників. Анастас мечем вибивав такт на мідяній блясі впорядчика і на велике зачудування всіх дромон, де лунали крики, стогони, падали трупи, плив на веслах поза лінію варязьких зміїв, наче тікав від тих, що бажали його спасти.
Наварх побачив те диво й опустив руки. Він стояв хвилину між своїми, наче викована з бронзу статуя, а там і кинув меч до стіп Володимира та прикляк на скривавленій палубі, здіймаючи з голови золотистий шолом.
— Піддаюся, достойний, твоїй ласці! — сказав голосно, а хором повторили за ним ці слова всі оборонці. Із глухим стуком падали на палубу
