110
мечі, щити, напівпорожні сагайдаки, ратища, луки. Здавалося зразу, що розлючені варяги не пощадятъ бранців, та один кивок князя спинив їх. Їх повязали, повели попід поміст судна, а біля люки поставили варту.
Тимчасом на інших дромонах кипіла ще боротьба. Деякі піддавалися швидко, зате інші боронилися завзято до останньої стріли, до останньої краплі крови. Уперше малоазійські та грецькі пірати, сарацени та ізаврійці стрітилися з варягами під власним полководцем і показалося, що ні їх вправа у морському ділі, ні воєнні машини не дорівняють варязькій хоробрости. Погляд страшних сіро-синіх варварських очей, небуденні біляві постаті героїв Півночі вже самою своєю появою тривожили середземноморців. Неодин із греків тямив тавроскитів і варягів із давніших літ, та тоді за ними стояли могутні стіни Царгороду, величезна фльота дромонів, сотні дул із грецьким вогнем, а головно святий омофор імператора. Тут усе було навпаки. Вони поборювали саме тих імператорів, і то не на те, щоб знівечити безсмертний символ божої влади на землі, а щоб вінок її вкрасти правим власникам, а вложити на нечестиву голову Фоки…
Гордо глядів Володимир із керми дромону на перемогу та нагло занепокоївся. Шість запасних суден Фоки уже доплили до боєвоі лінії, ось уже загорівся один із забраних кораблів і видко було, як варяги скачуть з високого берега у свою низеньку чайку.
