116
Потер чоло рукою і взявши плащ, насунув на голову каптур, а там і вийшов з каюти. Князь перейшов на беріг, не стрінувши нікого. Гамір рати, яка бенкетувала в таборі, казав йому завернути з простої дороги і він пішов узверіжжям, де стояли човни варягів. У віддалі яких двацяти кроків, наче тінь ступав за ним Роман. Нагло князь зупинився. Находився саме біля шатра, яке велів розбити для себе ще попередньої днини. І князь почув виразно людський голос, який у розмові вимовив його ймення. Мимохіть став наслухувати; пізнав по хвилині, що це голос Анастаса і Сікопулоса.
— Надумався добре, достойний! — говорив заступник Скілоса. — Мантія патриція, зворот усіх урядів і майна, корсунське намісництво. Мало тобі, так домагайся більше. А за це вистачить влити у вино чи страву кілька краплин із цієї пляшечки. Це варвар, поганин, ворог і дотого небезпечний ворог!
— На таку приману ти мене не зловиш. Є дві причини, через які не можу тобі приобіцяти нічого. Перша це те, що я справді не бажаю від життя нічого крім спокою. А такий мир найду тепер тільки під широкими крилами володаря Руси.
— А друга?…
— Що я люблю його, достойний доместику, і поважаю. Це лев та орел в одній особі.
— Отже ні!
— Ні!
