118
столи з вечерою і тільки великий князь залишився на свому місці у товаристві прибічників. Саме тоді, коли від пристані приходили варяги, з пітьми виринув Сікопулос у парадному одязі, окружений службою, а за ним ступав Анастас.
— Спізняєшся, достойний — засміявся приязно великий князь. — Певно знову бігав ти на свій дромон за наказами боголюбивих імператорів. Але я, — тут підніс сильно голос — я заказую убивати бранців і кожний, хто це вчинить, умре!
Наче вертепна кукла грецьких скоморохів, зігнувся доместик царя аж до землі.
— Бачу, князю що ти прогнівався на твого раба за те, що він виконав волю порфірородних володарів. Я гадав, що не слід мені непокоїти тебе справою, яку ти певно порішив з імператорами у золотокованій палаті ще до твого виїзду.
Облесний та заразом злобний усміх викривив уста доместика у відразливу маску хитруна.
У цій хвилині ввійшов Ляйфр і Володимир відвернувшись зневажливо від Сікопулоса підняв чарку догори:
— Ось справжній переможець! Сюди до мене, любий герою, і заки одержиш дари від тих, що цінять твою перемогу, прийми цю чарку з рук того, хто цінить твою хоробрість.
Випив ущерть, а там і подав налиту чарку Ляйфрові. Цей узяв її, випив і відповів:
— За твоїм прикладом, конунґу, наче за ясним Бальдуром ішли ми у святий бій, на твоїх
