126
— Чому тремтить твій голос? — спитав князь.
— Це спомини, князю, гіркі та солодкі, гарні і погані, А є між ними такі осоружні і чорні мов та ніч…
Мовчки лізли вниз, наче в ад. У закопі ставало щораз то душніше та темніше, доки Анастас не ступив на рівну землю.
— Чи аби не подушимося? — запитав Роман.
— Зараз стане холодно, а навіть вогко. Тут направо гроби, а ліворуч відплив збірника води.
І справді, почувався десь у темряві тихий шум води, яка текла.
Довго ступали так у пітьмі, вкінці грек викресав вогонь.
— Слава Всевишньому! — сказав радісно. — Велике твоє щастя, деспота, і я грішний не гадав, що все піде так гарно та гладко.
— Ми здається в якійсь кімнаті — здогадувався Роман, обмацуючи вогкі стіни, які у цьому місці розступались довкола.
— Так! бачу, що від останнього разу, як я тут був, від дванацяти літ, не проходила туди жива людина.
Викресав вогню удруге і запалив грудочку губки. При її слабенькому світлі показав у заглибині стіни якісь тріски.
— Ось бачите, це смолоскипи, які приніс я востаннє. Вони вогкі, але біля них лежить ще золота коробочка з губкою та кресалом.
