133
Тепер знаю, що тебе виглядала туга моїх диких молодечих літ…
Поступив два кроки, якби хотів її доторкнутись.
— Стій, божевільний! Не дотикай мене. Я ще не твоя. Невже ти гадаєш, що христіянські володарі віддали б сестру за поганина?
— Бог свідком мені, що більше в мене розуміння Христової правди, ніж у неодного з висохлих ченців та намазаних діяконів патріярха.
— Ох, це може бути, — згірдно кинула дівчина, — та немає на тобі знамени хреста, яке бачили б очі.
— Очі? Хрест про око на мені є, а навіть записаний я у книгах святого Мами…
— Справді? — скрикнула Анна й мимохіть поступила крок наперед. — Так ти володар росів, охрестився? Ти гадаєш охрестити всі землі тавроскитів і привести їх до послуху боголюбивим? О, вчини це, вчини! Ромейська імперія прожене тоді агарян у піски східної пустині та покорить західних варвар, як за царя Юстиніяна…
— Згадай, Анно, на ці міліони нових христіян на сході та півночі, а тоді щойно думай про нові завоювання.
Схилила головку.
— Вибач! — сказала. — Ти правду сказав, що в тебе більше розуміння Христової віри, ніж у нас.
Вона ніколи досі не мала нагоди стрічати людей цього типу. Хоч не мала великої освіти та до-
