150
— Знайтеж теж, — говорив далі Володимир — що знамя святого хреста, яким чванитеся ви і ваш нарід, є і на мені, а записане воно праведником Анфімієм у церкві св. Мами.
Якби грім ударив у мармуровий стіл перед імператорами, то вражіння не було б більше. Василій устав, поблід і здавалося, що всім тілом кинеться на Володимира. Зате Константин відкинувся взад на перламутром викладаний оплічник крісла та розвів руками. Довгу хвилину обидва мовчали. Тимчасом Володимир виняв ізпід верхньої одежі хрест та пересунув його так, що святе знамя повисло саме насередині його широких грудей.
Та ось у злющих очах Василія заблимав огник і квасний усміх викривив його вузькі уста:
— Як так, то завтра зведемо тебе з Анною і заручимо, а до весни повінчаємо вас по закону. Бач, патріярх може мати сумніви…
— Не патріярх, а ви, не його, а ваша воля є перша у світі. Можете не відкладати вінчання, боголюбиві, ви-ж знаєте, що моя земля велика, країв і народів у ній багато, а всім їм треба бачити лице володаря, бо від цього залежить у ній лад, гаразд і згода. Я ждати не можу! Вже завтра, або післязавтра мої полянські гридні візьмуть весла в руки… Погадайте, що таксамо як ваша воля є волею Бога над Босфором, так і я наказую варягам і ще завсіди можу кинути їх геройську силу, куди захочу.
