152
Володимир зрозумів, що кільканацять днів у Візантїї, це була певна загибіль. Тут гинули від отрути й ножа навіть імператори. У всякому разі його союзники бажали його обманути, а чи він мав заплатити життям, чи тільки втратити обіцяну невісту, це мало показати щойно майбутнє. Глянув ясним, отвертим поглядом у лице Василія.
— Добре — сказав. — Я зажду на Анну до весни, але в Києві, не тут, і вірю, що ви дотримаєте умови так, як я її дотримав. Ви заєдно відкликаєтеся до величі македонського дому, а я варвар з півночі, знаю тільки, ціню і шаную честь героя. Вона у мене вартніша від усього, навіть життя.
— І за те ми шануємо тебе — усміхнувся холодно Василій. — Та все від Бога! Тимто я імям його благословлю тебе на завтрішні заручини.
Він простягнув руку складаючи пальці у формі початкових букв Христа і позначив ними хрест над чолом князя. Володимир похилив голову, але всупереч і грецькому і руському звичаєві не кляк. Коліна чомусь не зігнулися під ним і серце не чуло тої величі, яку бачило довкола око.
Володимир пішов до своїх кімнат у лівому крилі будівлі. Надворі западав вечір і слуги стали запалювати численні лампади у всій палаті. Лагідне та доволі ясне світло наповнило склеплені кімнати. Багаті, барвисто золочені узори та малюнки виступали куди краще, ніж удень, бо неповне освітлення надавало мальованим лицям ознак
