155
— Ха, ха, то ти добре сказав, Романе, сказав щиру правду. Ну, ходімо до вечері.
Вони засіли до вечері біля багато заставлених столів у просторому мозайковому вестибулю старої палати Теодозія II. Імператор Василій бажав очевидно на всі лади приєднувати собі варягів, бо бенкет був неабиякий. Уся посуда була срібна, а то й позолочувана, дорогі таці, обруси, ручники, цвіти та штучні пахощі захоплювали і запаморочували дружинників великого князя. Хоч у київській гридниці теж було доволі достатків, але й у сні не бачив із них ніхто стільки скарбів, що тут при вояцькому бенкеті. Скільки-ж мусіло їх бути в осідку імператорів? Варяги порівнювали мимохіть свою подвоєну платню з безцінною обстановою й їх жадоба наживи росла від цього. Заговорили про золото, добичу, війну, про вбогість своєї холодної батьківщини та дотеперішніх зарібків. Зате полянські гридні гордилися тим, що князь бере наречену з такого багатого роду і вважали ці достатки вже подекуди своїми.
Роман і більше тямущі між гриднями зрозуміли, що ці вибаги можливі тільки у підсонні Візантії та при її положенню на перехресті найважніших торгових шляхів світа. У Києві, де жило так багато вельми засібних греків, цього всього не було. Більшу половину року люди не скидали зі себе
