158
ні під ногами свята земля. Але боятися, а показувати страх, це не одне! Вільно шкірі терпнути, але не бліднути. І мене вже остерегли, що цієї ночі будуть у мене гості.
— Остерегли? Хто остеріг? — поспитав Анастас поривисто.
— Остерегла мене людина, якій справа хреста на Сході лежить на серці не менше, як мені добро руської землі. Та я не можу сам перед цією людиною показати, що лякає мене злоба імператорських посіпаків. Ось що!
Підняв гордо голову, відкинув довге волосся, покучерявлене від волоків, якими звязував його під шоломом, а рука його власним рухом висунулася ізпід плаща.
— Ось тут я заступаю не тільки свій рід та владу, але і всю руську землю, на якій князь не ховається від людей поза плечі прибічників, але сам іде на всенародне віче, чи на бенкет із останнім зпоміж гриднів, кметями, боярами, огнищанами. Тому не слід мені тікати наче злодій, або курій. Тому, що бачу нещирість імператорів та їх нехіть до себе, хочу вернутися на Русь, але зроблю це оттверто, на очах всіх. Поклич мені сюди Романа і Оляфа.
За хвилину обидва молодці станули перед князем. Володимир видав наказ гридням покінчити бенкет і йти спати. Отроки під проводом Путятича мали приладити чотири „змії“, засобити їх у поживу та напиток на дорогу.
