161
кинувся взад, а з ложа впали удари на нього та його товаришів.
Заки Володимир, Роман та Оляф встигли вдруге підняти мечі, він скочив між них зі своїм важенним топором. І мов перцем розмахував ним, а нападені відступали взад знаючи, що без щитів ніхто не зможе у темряві обчислити рухів тіла та меча. Успіх наступу додав відваги і двом іншим душегубам. Вони повтікали були зразу аж під стіни, та тепер знову стали підходити до князя.
Оляф та Роман мусіли повернутися на боки, Володимир залишився сам проти велетня. Оляф з усім завзяттям варяга кинувся на свого противника, якогось високого вірменина. Забрязчали мечі. Невишколений, але куди дужчий варяг мав у тісній кімнаті рішучу перевагу. Меч Оляфа з усього розмаху впав на передрамя противника і гладко відтяв його від рамени. З брязкотом покотився меч разом із рукою на долівку і нелюдський крик потряс склепінням княжої спальні. Живо кинувся на поміч ізаврійський топірник і в цій хвилині зашумів топір над головою Оляфа. Молодець присів, щоб ударити його здолини, але вістря топора, зачіпивши його протяло шкіру на черепі і з ломотом обидва тіла упали на долівку. З окликом тріюмфу повернувся ізаврієць до Володимира та Романа. Тоді світло лямпади освітило його так, що Володимир пізнав його: це був відомий ватажок ізаврійської ґвардії, протоспатар Бессас, якого Володимир бачив при обіді. Був це муж великої відваги і страш-
