162
ної сили, який одним ударом відрубував голову бикові. Тимто у бій ішов радніше із топором, ніж із мечем.
Князь мав уже час підчас шамотні приготуватись до оборони. Нелегко було велетенському ізаврійцеві важким топором відборонювати лискавкові удари меча. Топір зударившись з мечем розпотощив його на кусні. В руках у князя залишилась тільки ручка. Він кинув нею з усією силою в лице противника, а сам відскочив взад, туди, де лежав Оляф і вмить підняв з долівки скривавлений меч варяга. Ухопив викладаний золотом та перламутром підніжок і кинув ним у ізаврійця. Цим разом мет був влучніший. Важкий стільчик ударив убийника у груди і він подався взад.
Роман скористав був із того, що його противник поховзнувся у крови на долівці, вихопив ізза пояса ніж і встромив його в нахилене над ним черево противника, який з харчінням повалився знову на землю. Роман мав коло себе покривала, на яких лежав перед нападом Володимир; він схопив їх швидким рухом і накинув на голову ізаврійця. Могутній розмах руки із топором заплутався у мягкі фалди пушистої ткані. Ізаврієць зірвав рукою з голови покривало та вже було запізно. Князь мав час використати свій меч: із розторощеною головою повалився посіпака із ломотом на землю.
— Спасибі за поміч! — сказав князь. — Не забуду її тобі ніколи, хлопче.
