163
— Богу дякуй, милостивий князю, — відповів Роман. — Від нього йде сила тіла й духа. Він то піддав мені спасенну гадку. Якби ми були мали щити…
— Будь у мене щит, я і з ножем не побоявся би цього ката!
Роман швидко позапалював лямпади. Аж тоді обидва доглянули сліди зведеного бою. Шість трупів валялося на долівці з розрубаними головами. З цього три біля самого ложа, по одному зправа і зліва і біля дверей сяженний труп Бессаса. З облич пізнати було, хто вони: печеніги, вірмени, ізаврійці — всі здоровенні та кремезні.
— Води і вина! — наказав князь. — Поклич Анастаса.
Грек на вид такої різниці вхопився за серце.
— Господи! Матінко Христова! — захрипів.
— Не мявкай, а принеси мерщій води і сильного грецького вина. Але сам, щоб ніхто не дізнався перед часом, що тут трапилося.
Володимир і Роман промили рану на голові варяга, заліпили її і перевязали, як навчив їх довголітній досвід, а коли влили йому в уста сильного вина, він розплющив очі. Пізнав князя і Романа й усміхнувся та простяг руку.
— Перемога за нами! — сказав. — Темно тут, холодно і в голові шумить.
— Від топора, брате! Завтра минеться, а полежиш два тижні, то й устанеш здоровий як риба!
