167
коли цього вимагатиме добро держави або Церкви…
— Доволі таємнича відповідь!
Василій, якого все життя було обмотане хитрощами та облудою, станув перед загадкою — не розумів: чого бажала Анна, на що годилася і чого не хотіла.
Коли вийшов імператор, Анна шукала схвильована для себе слова, щоб пояснити своє зворушення. Поява князя, його гарне, спокійне та благородне лице, його первісна сила, яка била з усієї його постаті, залишила на дівчині незатерте вражіння. Зі слів брата вона ще виразніше відчула, що не тільки хоробрість та відвага кермували ділами князя, але і розум, не гірше вихованих тисячелітньою культурою греків. Він надиво сам зрозумів, що для царгородян він тільки варвар, якого вживають за ловецьку собаку, та з якою ніхто не дружиться. І ось появився він у неї, щоб показати їй, що він не варвар, а людина покликана до звеличання святого хреста, може не рівна їй знанням, зате рівна серцем і куди вища силою тіла та волі. З його поведінки вона відчула ніжність, цю чарівну ніжність сильної людини у відношенні до слабших. Він не давав себе обманути, беріг свого життя, обстоював свої бажання якслід, хоч міг був узяти її, Анну, збройною силою, ограбити город, а морську ліхтарню Буколєону прибрати трупами її обидвох злочинних братів… Усміхнулася, а вираз гордощів промайнув по її лиці.
