168
— Пробі! Якщо така воля Божа, я буду Еґерією цього Нуми — сказала до себе.
Западав вечір. На тлі червоних хмарок чорніло сім веж Гептапірґіону, а на Золотий Ріг падали криваві відблиски. І в ту мить згадала Анна погрозу Василія. Тоді передала своїй довіреній служниці китичку, яку мала на грудях і казала їй цвіти враз із осторогою передати комусь із прибічників князя.
Володимир мав час скористати з остороги.
Палати візантійських кесарів стояли на самому півострівці між Золотим Рогом і Лукоморем і не творили одної будівлі, ані цілости: Маґнавра і Хальке, Дафне, Порфіреон та Буколєон складалися з безлічі менших палаток, літнівок, альтан, садів, цвітників, гаїв, травників, водограїв, портиків і кольонад. Явні та криті над- і підземельні проходи лучили ці частини зі собою, з церквою св. Софії, гіподромом та пристанню. Кожний куток мав тут свою історію, часто навіть криваву, мав і свої таємниці. Розгорячкована уява царівни наповняла тепер все те убивниками, які напосідалися на життя її героя.
На сході почервоніло небо, кров залила фіолєт досвітків, а на їх тлі із темряви кущів виринув велетень, який вільним кроком наближався до неї.
— Це Бессас! — майнуло у першій хвилині царівні. — Ось він прийде і кине мені до ніг відрубану дорогу голову. Але ні! Це не медвежі кро-
