59
Довгу хвилину вдивлявся пустельник у задумі у величний краєвид, від якого так і несло чаром безлюддя. Опісля наче в церкві поклав на себе знак хреста й один по одному став бити поклони та молитися. Накінець тихою ходою подався під ґранітну гряду, де при вході в печеру стояв глечик молока та ячмінний корж. Сів і почав їсти. Зпоза скали вибігла біла коза і стала скубати дідуся за рукав. Він усміхнувся, допив молоко з глечика, останок паляниці покришив у пальцях і подав козенятеві.
Нагло підняв голову. Над скалами закружляло кілька риболовів та чайок. Видко хтось наполохав їх при воді. Від Дніпра крутою стежиною підіймалися в напрямку печери дві постаті. Не було сумніву, що вони йдуть сюди, бо інших стежок тут не було.
— „Чи це наші купці-гречники, чи таки греки?“ — питав себе дід, але здалека годі було розібрати.
А ось і вони. Один молодший, другий зрілий муж, оба в одязі княжих гриднів. Довго придивлявся їм пустельник, аж поблід нагло і встав з місця.
— З Богом прибувайте! — закликав зворушеним голосом.
— Здоров був, дядьку! — привітався молодець і припав до колін старого. — Слава Всевишньому та Святим Його, що зберегли тебе в добрі-гаразді!
