84
Не знати чому при останніх словах підняла дівчина зір. Він відступився і пропустив дівчину.
— Сьогодні ввечір я буду у твого батька, Мирославо! — крикнув. — Не забудь зладити мені рога з медом, солодшим від твоїх уст.
Дівчина втікала до хати. Добігши упала на долівку і потонула в задумі. До відрази, якою наповняла її вся поява несамовитого мужа, домішувалося ще щось інше, неозначене, дивне. З кожного його руху та кожного погляду промовляла до неї якась недобра, злюща сила.
— Чи на довго пустила тебе княгиня? — спитав її старий Козняк.
— На два тижні! Вона сама виїхала у Вишгород, то й не потребує тепер мене.
Батько сидів пригноблений і зідхав.
— Чого вам, батечку?
— Чого — питаєш? Відомо чого. Чи ти не знаєш ще, чим то стає батькові син одинак. Що ж мені старому? Я найшов би ще може силу до помсти, так що ж? Князь перешкодив мені у цьому, бо винуватця взяв зі собою у далеку соняшну Грецію.
— Якто, батечку, то ви знаєте, хто вбив Доброгоста?
Старий устав із лави і витягнув пястуки перед себе.
— Знаю, ох! знаю. І кілько разів гляну на його обличчя, стілько разів виповзає з мого серця якась потвора скаженої злости.
