86
поклонився бояринові і нагадав йому, що товаришував із Доброгостом. Оживився старий, зараз казав принести меду, а там і спитав про пригоди Станка зперед двох літ. Мав про що розказувати Станко і старий Козняк стежив пильно за кожним його словом. Його очі, як колись очі Гордія Олешича, бажали добути із грудей серце молодця, щоб віднайти у ньому правду. Та коли Станко згадав імя Свена, старий помертвів.
— Спасибі тобі, сину, за правду. Я рад би повірити тобі, та бачиш, мені розказували про смерть Доброгоста інакше. Убивником мав бути Олешич, а не Свен і я бачу причину задля якої міг скривити душею Олешич, але не бачу такої причини у Свена.
— Може і в нього найшлася б вона! — вмішалась Мирослава.
— Яка саме? — живо спитав батько.
Одначе Мирослава не вспіла відповісти. Широко розпахнулися двері і у світлицю саме вступив із брязкотом довгого меча Свен. Ізпід кінчастого блискучого шолома гордо дивились його глибоко осаджені очі. Він не помітив Станка і звернувся з поклоном до боярина.
— Привіт тобі, світлий боярине! Як із святого перстеня Одіна щоніч відділюються вісім золотих перстенів, так нехай помножуються щоніч твої гаразди, достойний! Хай цвіте весна на лиці твоєї дочки, а Фріґ, опікунка подружньої радости, не-
