87
хай наділиться її рукою і силою вибранця богів — героя.
— Привіт і тобі, хоробрий воєводо! Саме в добрий час поспів ти зі своїми бажаннями. Бо ми згадуючи смерть нашого нещасного Доброгоста, журимося долею тої дівчини, яку ти привітав.
Легка тінь промайнула по лиці варяга.
— Чому зовете нещасним вашого сина? — спитав і сів на лаву, спиною до Станка й Лелітки. — Нещастя, сором, кара богів упаде тільки на його вбивника. Його самого синьоокі валькірії приймуть у Вальгалі величаво.
І Свен похилив повагом голову, згадуючи покійного товариша.
Увесь час стежив старий Козняк за грою лиця варяга. Не промайнула непомітно для нього тінь на лиці Свена при згадці Доброгоста. Мирослава не бачила того, що бачив її батько. Вона подала поважно гостеві чарку меду. Живо звернувся до неї Свен:
— Ні, не так у нас на далекій півночі вітають гостя. Приложи красуне свої коралеві уста і випий кілька крапель. Як хмель додає сили напиткові, так і твої уста додадуть йому солодощів.
Мирослава подалася взад і батько зрозумів її нехіть.
— Зятя бажаєш мені, достойний воєводо? — заговорив спроквола. — Це гарне бажання і як бачу — щире. Одначе як довго крови мого сина не
