96
потрібні розпорядки щодо походу. Володимир і Анастас залишилися самі.
Запала ніч. Місяця ще не було, а що під вечір наплило дещо мряки знад Понту, то й зірок не знати було на темному небозводі.
У таборі було тихо. Видко накази Ляйфра не вивели з рівноваги навиклих до боротьби варягів.
— Поклін тобі, великий князю усієї Руси! — перебив Анастас задуму князя.
Цей живо підніс голову і зустрів лискучий, палкий погляд грека.
— Ти знаєш мене! — спитав — звідкіля?
— Я корсунянин, милостивий князю, а ти нераз бував у Корсуні…
— То правда, але вже чимало років тому.
— Хто раз тебе побачить, милостивий, пізнає тебе завсіди і всюди. Людей зроджених для влади можна пізнати від першого погляду і забути їх не можна.
— Ти до мене прийшов, правда?
— До тебе, володарю! Яке мені діло до інших! Імператорам я вже відслужив своє… і вони заплатили мені по заслузі за мою службу.
— Гіркота говорить з тебе, Анастазе! Невжеж вони скривдили тебе?
— Ні, вони були тільки рукою божої справедливости, але я тільки людина, і сам мушу постояти за себе та своє.
— Говори сміло!
Чути було, як двацять човнів відчалило від берега і поплило у сторону Сесту. Голосний оклик
