ни показалися зправа і зліва ще якісь безладні ватаги їздців схожі на орду печенігів і на їх вид „погані“ збентежилися до краю. — Бродники! бродники! — закричали печеніги…
Наче камінь, який відірветься від гори та котиться і трощить усе по дорозі, так упала дружина Романа між печенігів. Не було серед них ні стриму ні послуху. Орда якби осліпла і знавісніла. Та не помогла й утеча. Бродники почали ловити утікачів арканами, піша рать, яка побачила погром „поганих“, вийшла з ліса лавою.
Печеніги найбільше боялися бродників, що хоч руського роду, виросли у лісах півночі та єднали звинність і умілість степовика зі силою та відвагою лісового ловця. Від степовика можна втекти в ліс, від лісовика у степ, від руського бродника тільки туди, звідки нема вороття… Сам Азґа-хан на войлоковому килимі між двома кіньми, стежкою, яку витоптала печенізька стежа, тікав на південь.
Добича, яку добули бродники на „поганих“ була дуже значна, головно в конях та товарі, якого велику силу пригнала собі орда зі степів на поживу. Все здобуте отамани поділили між свої ватаги, а що мали наказ берегти княжої рати, то і швидко покинули сам табор та розставили чати вдовж Дідового потока та Стугни.
