Перейти до вмісту

Сторінка:Опільський Ю. Ідоли падуть. Том 2 (1938).pdf/127

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

хилився від розмаху. Цю хвилинку використав Роман і звалив Свена з ніг.

— Беріть його! — гукнув.

Все, що жило, кинулося на переможеного. Наче муравлі на гадюку, яку збиточні хлопці кинуть у муравлище, налягли на Свена гридні і швидко звязали його мов дитину. Роман поставив біля нього сторожу, а щойно тоді привитався зі Станком. Бажав було привітатися і з Козняком та Мирославою, але на відгуки страшної боротьби у місті тільки усміхнувся до своєї дівчини. Мирослава тільки вибігла за ним і проводила його очима далеко заслухана у звуки, які долітали до неї аж сюди.

Над новим містом стояла заграва. Жахливо рвалися у нічній темряві крики скажених борців та зойки людей, які гинули в безнадійному бою.


XXVI
 
ПЕРЕДСМЕРТНЕ ПРИЗНАННЯ
 

Простора світлиця дворища виглядала на побоєвище. Посередині валявся розбитий стіл та поламані стільці, пірвана скатерть, потовчений та потоптаний посуд, що попадав із мисників. Валявся по землі і золочений божник, сухе зілля та золочені ідоли, під якими стояв Свен, коли боронився. З долівки челядь усунула вже трупи гриднів та варягів, тільки чорніли ще калюжі крови. В куті сповитий мотуззям лежав Свен. Його лице було біле як стіна та скривлене у маску болю.