ти. Але ти скажи, хто вбив Доброгоста, а замість отрути, дам тобі до руки ніж.
— А що зробиш з убивником?
— Йому теж дам ніж, але в серце…
Стиха заскреготали зуби варяга.
— Сказав би я тобі, дівчино, але присяга вяже мене. Та ти перекажи Рогніді, що я тут. Хай вона побачиться зі мною! За те обіцюю тобі, що таксамо як ви не почуєте від мене імени злочинця- душегуба, так теж Володимир не вчує імени твого батька, а тоді ваше майно, збережене Збраничем, залишиться за вами!
Мирослава кивнула головою. Справді, коли Свен випреться спілки з її батьком, то й Кознякові куди лекше виправдати себе перед судом князя. Оглянулася. Старий Козняк спав уже на лаві, ратники дрімали біля Свена, який сидів непорушно, сповинений мотуззям. На долівці стиха харчав Ґялляр. Тільки Збранич не спав. З добутим мечем сидів напроти вязнів та видко насолоджувався вдоволеною помстою.
Нагло Ґялляр припіднявся з долівки і розложив рамена, ніби молився до вогню на широкій печі.
— Льокі, Льокі! — хрипів. — Червоне полумя обхоплює мене… червона кров заливає все… діти… такі білі… гарні… то у жертву велитневі!… Геть від мене! Пропадай! Хай побє тебе Льокі кривавим, огненим мечем!… Проклін тобі, проклін і смерть!…
Упав ниць та судорожними рухами рук порпався у кривавій пилюці долівки. Крик його про-
