будив сонних і вони гляділи з острахом на боротьбу життя зі смертю.
— Дайте йому води, — обізвався один із ратників, але ні він сам, ні хто інший не рухалися з місця.
Нараз залунав спокійний, мов у повні сил виданий голос Свена.
— Увійди між вибранців Одіна, вірний дружиннику! Вальгаля відчиняє тобі вже ясні ворота. Золотий ріг меду подає тобі білорука Валькира. Відійди в мирі і жди мене. З моєї теж тече кров, як і з твоєї. Прощай!
Зірвався з долівки Ґялляр, здавалося, що останнім відрухом кинеться на Свена, та ось сильна струя крови бухнула йому з уст. Без стогону повалився варяг на долівку з глухим стукотом.
— Мирославо, поклич слуг, щоб винесли трупа! — оглянувся за дівчиною Станко.
Та Мирослави не було вже в кімнаті.
Тієї останньої ночі не спалося в Києві нікому, не спалося й Рогніді. Та не тривога відганяла від неї сон, а гнів, страшний, лютий, бо безсильний гнів обманеної жінки. Ще з вечора Снорре приніс їй вістку, що Свен поїхав на витичівський шлях „по невістку“. Обманець приспав її був обіцянкою й вона не станула між ним і полочанами, поки ще на це був час. Тепер було вже запізно. Присягу від них відібрав уже Свен. Свен виділив їм уже паї добичі, вони були його дружиною, а не її. Біля
