— Дав запоруку?
— Так! Він клявся Одіном, клав руку на меч і присягав, що єдиною княгинею Києва буду я, а Ґялляр схилив голову і всі признали вагу даного слова…
— А я гадала, що він зводить тебе, а він зломав вірність мені. Із усіх гадючих сердець позбирав Льокі лестощі та їдь і вложив їх у серце дужого витязя! У ньому збезчестили боги хоробрість!
— Так, але завтра чорна Мара покриє йому очі, — відповіла дівчина — а з його життям умре і правда — правда про смерть мого брата. Це стіна, яка станула між мною і Романом Олешичем.
— То ти, дитино, любиш Олешича? — спитала Рогніда.
— Так! — певно і спокійно заявила дівчина.
Рогніда встала.
— Як так, то я послухаю поклику Свена! І хоча яким хитрим буває Ніфлюнґ, більша є помста ошуканої жінки. Ходи! Свенові вирвемо тайну, а його самого кинемо до стіп князеві, наче гадюку, в якої вирвали зуби… Чи ти сама?
— Ні, при мені отрок Збранича, а Снорре може покликати ще декого.
— Так нехай покличе! Уже день, крадьки не перейдеш!
Ранок був холодний, непривітний, день наче отягався з приходом, тільки осінні галки стадами спадали на вулиці. З вулички в уличку перемикалися дві жіночі постатті, а старий Снорре з шіс-
