— Якто? залишити їх обоє без варти? Ніяк не можна.
— Ти-ж будеш за завісою з нами.
Дівчина розказала Станкові про намір княгині і впевнила його, що не буде ніякої зради.
У світлиці панувала сутінь, на огнищі тлів ще невеличкий огник, при якому гридні зварили сніданок. Рогніда побачила у самому кутку під божником непорушну темну постать.
— Свен!
— Вийдіть обидва! — наказав Станко — станьте біля воріт і без мене не перепускайте нікого, ні туди, ні назад.
Вартові вийшли, Станко та Мирослава докинули ріща на вогонь, а самі пішли у комору, де на долівці сидів старий Козняк.
— Що сталося? — питав заляканий. — Невжеж пора на суд?
— Так, пора! — відповіла Мирослава — але суддею будеш ти, батьку!
— Я?
— Так! стань ось тут біля дверей і слухай, як княгиня говоритиме зі Свеном.
Станко прикляк на одне коліно біля самих дверей, добув стрілу і наложив її на тятиву. Всі троє стримали віддих.
— Привіт тобі, герою! Ти кликав мене і я тут, бо швидко вкриє тебе Гель і я не почую від тебе слова правди!
На звук голосу княгині здрігнулася темна постать і чути було скрегіт зубів Свена. Довгу хви-
