ти дружину. Він мав спровадити яко мога найшвидше хоч частину війська. Станко аж тепер вивідався від людей, що Албаз користаючи з ятвязького спустошення тримав у своїх руках долю мало не всіх бідніших господарів у волости. Він давав їм позички і то так, що поруч харчів та насіння, яких потребували, силував їх брати і всяку куплю, зовсім непотрібну, та дуже дорогу. Відсотки забирали цілорічний зарібок і не було ніякого способу вилізти з довгу, хіба воєнна добича або грабіж могли допомогти довжникам. Тимто вони всі ненавиділи баришівника, а проте мусіли його слухати. Збранич використав їх настрій і як тільки прийшли з найближчих хат перші кметі на рать, він заключив з ними договір і взяв їх у свою службу. Він уважав себе в праві оплатити їх із грошей Козняка, бо ці гроші і так були призначені для ятвягів.
Збранич наказав на скору руку укріпити дворище. Біля воріт вершився величезний припас дерева з недалекого корчунку і швидко парубки нарубали багато палів. Одні поглиблювали рови, другі підпирали насипи колами, вбивали готові палі і переплітали їх гіллям та терням. Коло полудня вернувся тивун з підводами.
— Що ти загадав, боярине? — крикнув Албаз заляканий.
— Завтра досвіта прийдуть ятвяги, заки володимирська дружина наспіє вполудне, треба буде обороняти себе до їх приходу!
— Оборонятись? — заломив руки тивун, —
