змилуйся боярине, вони нас розібють, рознесуть. Нас тільки сотня, а їх шість тисяч!
Молодець скочив наперед і вхопив тивуна за горло.
— Мовчи, поганий, а то скажу закувати в диби! — гукнув. — Чи ти гадаєш, що я зважився б змінювати самовільно наказ боярина з Мощаниці? Все те, що ти зробив буцімто на мою відповідальність, він наказав перевести в діло мені, але радив при тому вистерігатися тебе! Я не бажав твоєї крови і зловив тебе на гроші Козняка. Ти бери достатки боярина й обвантажуй ними вози, та до боротьби не мішайся!
Албаз вийшов із дворища, де йшла розмова, на майдан. Рядом поставали підводи, а парубки стали виносити достатки боярина — вязки шкірок: кун, лисів, білок, бобрів, соболів, кілька ведмежих та кількадесять гарно виправлених вовчих, звої полотна, величезні балі білої та чорної вовни, баранячі кожухи, турові й оленячі шкури, викочували великі круги воску та плоскі півбочки патоки, рибій зуб та бурштин, мідь та залізо.
Коло полудня з поблизького ліса виїхав на спіненому коні Грач.
— Бачив я чортових синів на шляху! — повідомив. — Небагато їх, правда, але близько! Виїхали верхом на стежу. І пів копи жита не нажнеш, а будуть тут.
— Виносити скрині! — закричав Албаз на парубків і кинувся туди сам наче божевільний, забуваючи на все.
