догадався Лянктас, що всі волости знали точно про час і місце нападу і заздалегідь зібралися на рать. Він нагадав собі, як мало людей бачив він по дорозі сюди і зрозумів, що супроти обєднаної сили всіх волостей не встоїться його ватага.
— Мерщій у ліс! — приказав і сам подався туди, і наче бджоли за маткою бігли за ним стривожені ятвяги. Ось уже й ліс та тисячами ніг розтоптана дорога, якою прийшли вони туди. Ось і їх коні…
— Стій! пошукати князів! — нагадав собі Лянктас.
За якийсь час наспів знесилений Свен.
— Де Арне? — спитав.
— Хай його Перкунас! Хто знає, чи він теж не був у змові. Дивись, що діється!
Справді: ятвяги стовпилися на доріжці біля куніґаса, та більшість їх була ще на поляні у безвиглядному бою з боярами та кметями. Вони ослонювали відворот та падали при тому сотнями. Ще більше їх кидало злиденну зброю й піддавалося. Бранців вязано мотуззям, а переможці бігли далі. Було очевидне, що ще хвилина і вся ватага піде вростіч.
— Бігом! — дораджував Свен.
— Бігом! — гукнув куніґас. — Перед нами свої!
Щодуху бігли ятвяги шляхом залишаючи все своє добро і награблене.
Коли ось на шляху щось заблистіло й замерехкотіло. Глухий тупіт кількохсот коней по-
