чувається виразно. Це не гурток і не сотня, а ціла дружина. Мов буря-громовиця гірським жолобом, котилася шляхом ватага їздців. Попереду горів золотистий шолом та маяв яскравий плащ Соломирича. За ним суцільними рядами бігли гридні в острокінчастих шоломах і з довгими списами поперед себе. Вістря їх були криваві. Замовкли ятвяги і станули мов укопані. Нагло якийсь розпучливий голос прозвучав над ними:
— На цих списах кров наших братів. Тікайте, хто може!
Юрба ятвягів розбіглася, розповзла в млі ока, наче всякла в гущавину по обох боках дороги. Тільки небагато лягло їх під копитами коней гриднів Соломирича. Зате на поляні коло дворища лежало поверх тисячі вбитих, а удруге стільки повязано як бранців. Рівно половина ворожого загону лягла під Мощаницею. Військо Свена, яке мало у злуці з місцевими варягами опанувати Київ, було знищене, границя держави забезпечена. Одне тільки дратувало переможців, що між побитими не було Свена. Трупа Арне знайшли з розбитою головою.
Станко пішов у гридницю, де найшов воєводу, щось допитував ратників та гриднів про хід боротьби і погоні. Йому бракло слів для похвали заслуги Станка.
— Наша перемога, це твоє діло, хлопче, і гадаю, що великий князь не забуде тебе. Покищо тобі передаю провід дружини, яку мушу підіслати воєводі Мстиславові. Найдеш його за
