Сяном або у Перемишлі. Відведеш йому сотню гриднів та все кінне боярство. Не забувай моїх наказів, а щоб ти міг надати своїм словам вагу і найти послух, то призначаю тебе сотником на місці вбитого Томира.
Молодець похилився до стіп воєводи.
— Спасибі за честь, якою вивищуєш мене, достойний! — сказав — і я постараюся все сповнити по твоїй волі. Та в мене є ще гроші Козняка, віно його дочки Мирослави, а придане для мого друга Романа, княжого прибічника. Ці гроші хотів Свен роздати між наємників. Боярин із Мощаниці певно радо посягнув би по нього.
— Яке ж тобі діло? — засміявся воєвода. — Раз ти здобув гріш, так він твій, а раз ти маєш бути зятем Мощанина, так він подвійно твій! На ньому нема знаків власника, а гріш кинений на лихе, пропаще діло, хай пропадає.
— Ба, ні воєводо! У мене є заповіді, яких додержується кожний, хто знаменується хрестом, а сьома з них звучить: „Не кради!“ Як знаєш, і між гриднями нема ніколи суперечок про моє і твоє, кожний шанує чуже, а тільки славою діляться всі нарівні. Так учив нас князь, така поведінка й у варягів. Я не Албаз.
— Ах правда! — нагадав собі Соломирич. — Ти знаєш, що сталося з Албазом, правда?
— Ні!
— Він із помсти бажав нас усіх зрадити ятвягам, але Свен пронюхав, не знати як, його попередню зраду і казав повісити на гиляці зрад-
