бік Городища розсілося село Підгороддя. Воно бувало завсіди вдовиним наділом першої жінки боярина, або переходило на молодшого її сина. За Дністром лежало друге селище, теж чимале й багате. Називали його Заріччям, а всі чотири разом творили городську волость, яка сягала південною окраїною карпатського підгіря, а північною підходила під Червоногород та Залісся. Після смерти старого Збранича Городище й Городниця було поділлям найстаршого сина Станка, у Підгородді сиділа бояриня Ольга, а брат боярина Святополк у Заріччі. Святополк, воєвода князя Володимира на все східне Підгіря, мав пильнувати безпеки шляхів, якими купці їхали на Закарпаття, тимто й не було його звичайно дома цілими місяцями. Населення Покуття й Верховини вважало кожного чужого, що проїзджав туди — в першій мірі добиччю, тому брали з нього, кому що попало. Закон ніяким чином не міг досягнути тих легконогих леґінів на вершинах гір. Дружини всіх володарів рівнини не вистали б на це у краю, де зрубана смерека, або кинена каменюка могли розторощити цілу сотню. Важке було завдання Святополка та його сусідів тисяцьких із західніх Карпат, яких влада сягала аж по Дунаєць. Тому князь Володимир посилав на Підгірря таксамо, як на степове погряниччя, головно добровольців, яких нагороджував щедро за вірну службу. Але життя в постійній тривозі, серед ненастанних виправ, боїв, опянювало, як хмельний напиток. Хто раз у ньому засмакував, той по вік не міг його виректися.
