нин у своїх дворищах, а при недужому є тільки духовник Євзевій, — відповів старший вартовий.
— Саме тому ми ведемо конунґа Свена, якого вам треба!
Мимохіть подався вартовий, а лице його приблідло, коли побачив перед собою Свена.
— Воєводо, — почав, — не личить тобі у ночі пяним гамором…
Не скінчив, бо в цей мент ратище Ґялляра пробило йому шию наскрізь і юрбою хлинули варяги на майдан…
— У гридниці не залишіть ніодного живим, хто не признає нової влади! — приказав Свен. — Ґялляр поведе вас. А я піду приборкати Добриню.
Тільки з чотирьома гриднями подався Свен у терем, але ще заки дійшов до світлиці, де лежав Добриня, почув відомий йому рев варягів, що вбивали опірних гриднів.
Була це та сама світлиця, де радився було Володимир з Добринею, Путятою, Олешичем та Мощанином, яку відповідь дати грекам. На лежанці спочивав Добриня, томлений смертною недугою. Вона вже вдруге цього літа повалила його наче кріслатого дуба у пралісі, і цим разом на веселому погідному обличчі старого витязя поклала вже Морана свою холодну руку. Добриня догоряв і тільки ще слабі проблиски життя світили-
