Вибрали Путяту воєводою, а цей призначив двох ватажків — бояр Святослава Гречника і Богдара Болестратича, які мали закликати на рать огнищан Києва.
Уперше від довшого часу зароївся знову майдан біля капища Перуна. Варяги не дозволили крамарям торгувати на площі, де лежали тіла побитих княжих гриднів і лють київських „гостей“, сторонських купців, була безмежна. Вони бач звикли до того, що навіть візантійські астіноми були з ними чемні, а тут якісь дикі варяги нахабно їх проганяли. Усі просто пішли під капище надуті і почали шептати зі собою, а там і покликали волхва Ярослава та прохали приняти жертву для богів. За той час, як вони молилися, їх служба відвозила крам з торговиці, а за часок верталися і кожний ніс свому господинові зброю. Заки хто міг визнатися у чому річ, щезла повага і побожність вірних, а волхв опинився нагло перед ватагою добре озброєних мужів. Були це досвідні люди, здебільша гречники або залозники, більше вояки ніж купці, які у нічому не уступали варягам, бувалі у боях з печенігами, бродниками, болгарами, греками, ятвягами.
І обвалом грянули „гості“ з челяддю на неприготованих ратників Еріха. Почався бій біля капища. Полк Еріха певно був би розбігся, якби Свен не післав був Ґялляра з його відділом і не привернув рівноваги. Але й київським „гостям“ прибула підмога. Велика юрба народу залила площу, а між нею видніли на коні Богдар та чималий гурт зем-
