громадою: мовляв, ніхто не впився на весіллі, то ніхто й не може бути свідком, хіба що піп, а попа не було. Бідна Ольга так взяла собі до серця насміхи та глум, що швидко й померла. Та в мене були слуги, холопи, що живили мене й онуча працею рук. Тож хоч я й кривавими сльозами оплакала дочку, та все ж ні сама не вмерла з голоду, ні внука не збавила. Так минуло кілька літ, аж ось по всьому селу пішла вістка, що Ратибор жениться з донькою боярина. Цим разом весілля було на славу, та попа не було. Щойно два роки пізніш приїхав новий піп у село.
Стара закашлялась.
— Тимчасом Ратибор показав, що вміє. Хо, хо, — хитра штука була. Княжого скарбу пильнував, правда, але й свойого не забував. Усе належне віддавав до скарбниці, та з людей правив удвоє, втроє стільки. Жалувалися люди княжому воєводі, та Ратибор купив собі його ласку кунами і ще примучував тих, що жалувалися. Князь далеко, тивун близько, Бог високо, дідько низько. Не один волів із того часу поставити свічку чортові та зігнути спину перед поганим. Та всього того було йому мало. Раз якось, у неділю, коли новий піп ішов до церкви, бачить… під острішком церкви на мотузі висить останній син Судислава. Всі знали, що він несповна розуму, але щоб аж таке вигадав, цього не чекав ніхто. Прибігли люди, оглянули мерця й найшли на його тілі сліди побоїв та мотуззя. Хто його вязав
22
