і побивав, боги, чи пак Бог знає. Але тої самої днини занедужала Горислава. Пішла я туди, бо гадала зразу, що це щось не так! Може хтось підсунув їй кухлик отрути, чи чогось іншого, а може і так що поробив. Та воно не те було. Твоя мати кидалася в горячці, мов та риба без води. Позривала з себе одежу й чепець, а тоді побачила я, що її волосся вже сивіє, а на тілі такі самі знаки, як на повішеному…
Хриплий крик виривався з горла Олега.
— Голубихо, що ти верзеш? Як це можливо, щоб він… свою хоть так мучив? Вона — мати моя, а він батько! Невже ж ти бажаєш підцькувати мене на нього? Ох, ти, погана!
Його очі блискали ненавистю і, був би він дужий, хто знає, чи не пожаліла б Голубиха своїх слів. Та недовго сварився з нею Олег, бачучи, як спокійно приймає вона лайку та крик. Вона не боронилася проти закиду й не божилася на правду своїх слів, тільки покивала головою, а коли Олег замовк, сказала:
— Я так і знала, що ти не повіриш, але гадала, що ти знаєш краще свойого батька. Бачиш, кров нераз глушить правду, а молодому найлегше судити людей. Хто молодому годить, той добрий, хто ні, той злий. Так, дитино, я правду сказала, а чи ти в неї повіриш, чи ні, мені байдуже. Але зачала, то й скінчу, а ти до розуму собі бери все. Про мене можеш інших запитати, або й самого Ратибора. Але до нього треба підійти
23
