що лише за запаскою бігає. От бачиш, не було б у нас весілля без боротьби у Вовчому вивозі, не буде й тепер життя, якщо ти сам не подбаєш про його забезпеку. Добре буде в селі жінці Ярослава Судиславича, та куди краще жінці сотника всієї волости!
І хоч молодець не розумів, чому саме він має брати на себе стільки труду на бажання громади, то вмить зрозумів це, коли подивився в карі очі.
|
|
Глаголять стяги! Сині, золотом шиті прапори мають над головами раті, сурми грають велегласно, бряжчить упряж на конях та зброя мужів. По просохлій дорозі суне полк за полком у ясних латинських шоломах із блискучими щитами на лівому плечі, попереду воєводи вигравають баскими кіньми у дорогому наряді, блищить золото, коралі, сталь. Ось галичани, підгіряни, теребовельці, перемишляни, ось рать із Белза, Володимира, Луцька, сотня за сотнею йде, наче на яке лицарське грище в Австрії чи Угорщині. А за ними друга хвиля ратників, одягнених уже тільки в шкіряні каптани та кожухи, у клепанях, без пер та самоцвітів. Багато їх, та далеко їм до того блиску, що ловить зір та вабить серце. Проте це — саме ядро війська. Це подоляни, що, живучи в постійному сусідстві з татарами, звикли ховатися від очей під непоказним одягом, але знають усі способи й хитрощі ненависного ворога. Дали вони себе вже нераз знати пограничним військам Куремси, не одну
69
